Право власності у Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі — Конвенція) була підписана 4 листопада 1950 р. в Римі десятьма європейськими державами. Відтоді вона стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей.

На сьогоднішній день 45 країн ратифікували цю Конвенцію. Верховна Рада України ратифікувала її 17 липня 1997 p., a 11 вересня 1997 р. вона набула чинності для нашої країни. Тепер кожен, хто перебуває під юрисдикцією України, після вичерпання всіх національних засобів правового захисту і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення на національному рівні, має не лише право, а й реальну можливість звернутися до Європейського суду з прав людини — Франція, м. Страсбург (далі — Суд) за захистом своїх прав та свобод, проголошених в Конвенції та додаткових протоколах до неї. Під поняттям «вичерпання національних засобів захисту» слід розуміти звернення заявника до всіх судових інстанцій держави, включаючи касаційну інстанцію — Верховний Суд України. Таким чином в практичне життя впроваджено ч. 4 ст. 55 Конституції України: «Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна».

Ратифікувавши Конвенцію про права людини 17 липня 1997 p., Україна визнала не лише право на «мирне володіння майном», а й згідно із положеннями ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції визнала право на звернення фізичних та юридичних осіб до Європейського суду з прав людини за захистом своїх порушених прав та охоронюваних Конвенцією свобод, пов’язаних з реалізацією права власності.

Названа стаття проголошує: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Включення права мирно володіти своїм майном в Європейські стандарти з прав людини з самого початку мало багато проблем в розумінні цього права. Захист права власності не був закріплений у Конвенції в її початковому варіанті, прийнятому в 1950 р. Це було зроблено у Першому протоколі до Конвенції, підписаному 20 березня 1952 р. Після його підписання положення ст. 1 Протоколу № 1 створили фактичні юридичні передумови для захисту не просто права «мирного володіння майном», а й права власності як такого.

На відміну від більшості положень Конвенції, ст. 1 Протоколу №1 захищає права не лише фізичних, а й юридичних осіб, наприклад, компаній. Цей аспект даної статті має важливе значення, оскільки економічна система держав-учасниць Конвенції заснована на праві приватної власності й праві вільно створювати такі економічні одиниці, як «юридичні особи»: неурядові організації, релігійні органи, засоби масової інформації та ін.

В основу ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції покладено два особливих рішення — «Маркс проти Німеччини» та «Спорронг і Лоннрот проти Швеції». У рішенні у справі «Маркс проти Німеччини» визначено мету ст. 1 Протоколу № 1 — визнання права будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.

У рішенні у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» визначено основні вимоги стосовно застосування ст. 1 Протоколу №1 щодо захисту права власності (Sporrong and Lonnroth c.Suede of 23 September 1982, Series A, № 52, paragraph 61). Як встановив Суд, положення ст. 1 Протоколу № 1 передбачають такі правила захисту права власності: перша норма, виражена в першому реченні першого абзацу, має загальний характер і встановлює принцип безперешкодного користування майном, друга норма, зафіксована в другому реченні того ж абзацу, регулює випадки позбавлення власності, встановлюючи певні умови, у третій нормі, що зафіксована в другому абзаці, за державами -учасницями визнається право контролю над володінням власністю відповідно до загальних інтересів та право на запровадження законів, необхідних для цього.

Відповідно до прецедентної практики Суду, поняття «майно» включає в себе, як «фактичне майно», так і майнові цінності, в тому числі боргові вимоги. Питання про майно виникає тільки тоді, коли особа може претендувати на відповідну власність, тобто мати на неї право. Саме по собі право на майно може розглядатися за змістом ст. 1 Протоколу № 1, якщо таке право буде конкретним, належним чином визначене у заявах, які подаються до Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зауважував, що не існує ніякого володіння власністю до тих пір, доки особа не може заявити про своє право власності. «Заявления права» може означати «володіння майном», про яке йдеться у ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, якщо є достатні підстави для забезпечення цього права через суд у примусовому порядку.

Для того щоб довести, що втручання у право власності відбулося, необхідно показати, що гарантії захисту, передбачені ст. 1 Протоколу № 1, було порушено.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв’язку із застосуванням закону.

Прецедентне право Європейського суду в сфері застосування ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції ще розвивається, і в майбутньому, з огляду на збільшення кількості розглянутих справ у національних судах, зростатиме й кількість звернень до Європейського суду з прав людини. У зв’язку з цим необхідно вчасно сприйняти принципи здійснення правосуддя в рамках європейської системи права і не допустити створення негативної прецедентної бази щодо стану дотримання положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини в нашій державі. Саме тому національним судам та державним органам необхідно приділяти більше уваги законному, об’єктивному та справедливому розгляду справ, пов’язаних із порушенням майнових прав фізичних та юридичних осіб.

 

Матеріал підготувала
головний спеціаліст відділу розгляду звернень
та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду
скарг у сфері державної реєстрації Управління
державної реєстрації Головного територіального
управління юстиції у Черкаській області
БУЗЬКО Надія Володимирівна

Comments are closed.

Зворотній зв’язок із владою

«Гаряча лінія» Черкаської районної державної адміністрації:
За телефонним номером: 64-02-81
Працює з понеділка по п’ятницю o 8.00 до 17.15
Електронна пошта для ваших листів - cherkaskarda@ukr.net або 04061317@mail.gov.ua
Урядова "гаряча лінія" 0 800 507 309 www.ukc.gov.ua

Скажи корупції – НІ! 0-800-503-200 – гаряча лінія НАБУ

(0472) 31-42-54 — гаряча лінія Черкаської обласної прокуратури
(0472) 39-33-78 — приймальня МВС України у Черкаській області
(0472) 37-92-44 — гаряча лінія СБУ в Черкаській області

Енергоменеджмент – шлях до заощадження

Бережи енергію!

Сила нескорених!

Ми за чистоту ДОВКІЛЛЯ!